АЛЕКСАНДР ОЛЕСЬ История одного поиска


ЧАРИ НОЧI

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!

Ти не дивись, що буде там,

Чи забуття, чи зрада:

Весна іде назустріч вам,

Весна в сей час вам рада.

На мент єдиний залиши

Свій сум, думки і горе —

І струмінь власної душі

Улий в шумляче море.

Лови летючу мить життя!

Чаруйсь, хмелій, впивайся

І серед мрій і забуття

В розкошах закохайся.

Поглянь, уся земля тремтить

В палких обіймах ночі,

Лист квітці рвійно шелестить,

Траві струмок воркоче.

Відбились зорі у воді,

Летять до хмар тумани…

Тут ллються пахощі густі,

Там гнуться верби п’яні.

Як іскра ще в тобі горить

І згаснути не вспіла, —

Гори! Життя — єдина мить,

Для смерті ж — вічність ціла.

Чому ж стоїш без руху ти,

Коли ввесь світ співає?

Налагодь струни золоті:

Бенкет весна справляє.

І сміло йди під дзвін чарок

З вогнем, з піснями в гості

На свято радісне квіток,

Кохання, снів і млості.

Загине все без вороття:

Що візьме час, що люди,

Погасне в серці багаття,

І захолонуть груди.

І схочеш ти вернуть собі,

Як Фауст, дні минулі…

Та знай: над нас — боги скупі,

Над нас — глухі й нечулі…»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Сміються, плачуть солов’ї

І б’ють піснями в груди:

«Цілуй, цілуй, цілуй її —

Знов молодість не буде!»

1904 р.

ЧАРЫ НОЧИ

Смеются — плачут соловьи,

Бьют песнями в грудь людям:

«Целуй, дари слова любви —

Вновь молоды не будем!

Ты не смотри, что будет там,

Забвенье иль измена, —

Весна идет навстречу к нам,

Нам рада вдохновенно...

На миг оставь тоску свою,

Свои печаль и горе,

И собственной души струю

В шумливое влей море.

Лови летучий жизни миг,

Хмелей и упивайся.

Лелей мечты, забудься в них,

Влюбляй и сам влюбляйся.

Взгляни: трепещет вся земля

В объятьях ночи пылких,

К цветку лист жмётся, шелестя,

Ручей журчит травинке.

Там отраженье звёзд в воде,

Там к тучкам льнут туманы,

Там ароматы, как нигде,

И вербы от них пьяны.

Как искра, что в тебе горит,

Готова догореть уж —

Гори! Ведь жизнь — лишь краткий миг,

А вечно длится смерть лишь.

Чего ж стоишь недвижно ты,

Когда весь мир гуляет?

Тронь струны золотой мечты —

Весна свой пир справляет!

Смелей иди под чарок звон

С огнём и песней в сказку

На праздник радостный цветов,

Любви, снов, неги, ласки.

Погибнет безвозвратно всё

Во времени пустыне.

Погаснет в сердце твой костёр,

И грудь твоя остынет.

Захочешь ты себе вернуть,

Как Фауст, те минутки,

Но боги скупы — вот в чём суть,

И к нам глухи, не чутки...»

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Смеются — плачут соловьи,

Бьют песнями в грудь людям:

«Целуй, дари слова любви —

Вновь молоды не будем!

1904 г.

https://www.youtube.com/watch?v=5peNOJVOe7M

https://www.youtube.com/watch?v=CwxL5cFVtWc

https://www.youtube.com/watch?v=Wh7sqePFiS8

https://www.youtube.com/watch?v=ZJSVC5cRFv4

ЛЕБЕДИНІЙ ЗГРАЇ

Ви в ірій линете від сірого туману,

Від сірих днів, від суму і нудьги

На срібло чистеє спокійного лиману,

На пишні береги.

Не жаль вам тих, що сміло гинуть по дорозі

Від пург і бур скажених і сліпих:

Вам ірій мріється крізь сльози,

А сонце суше їх.

І скільки вас в борні розбилось об граніти,

І скільки вас сконало серед мук, —

Але і смерть була безсила вас спинити

І вбить ваш вільний дух.

Летіть!.. Коли ж ви будете бенкет справляти,

Згадайте мертвих словом жалібним…

І наперед, ніж келих сповнений підняти,

Ударте в дзвін по ним!

1904 р.

ЛЕБЕДИНОЙ СТАЕ

Несётесь в теплый край от серого тумана,

От серых дней, где скука и тоска,

На серебро спокойного лимана,

На счастья берега.

В пути погибших не жалеет стая

От пург и бурь свирепых и слепых:

Сквозь слезы лишь про тёплый край мечтая,

А солнце сушит их.

И сколько вас в борьбе разбилось о гранит,

И сколько вас скончалось среди мук,—

Но даже смерть бессильна вас остановить

Убить ваш вольный дух.

Летите! А когда пир будете справлять,

Погибших вспомните своих...

И прежде, чем бокал наполненный поднять,

Ударьте в колокол о них!

1904 г.

АЙСТРИ

Опівночі айстри в саду розцвіли…

Умились росою, вінки одягли,

І стали рожевого ранку чекать,

І в райдугу барвів життя убирать…

І марили айстри в розкішнім півсні

Про трави шовкові, про сонячні дні, —

І в мріях ввижалась їм казка ясна,

Де квіти не в’януть, де вічна весна…

Так марили айстри в саду восени,

Так марили айстри і ждали весни…

А ранок стрівав їх холодним дощем,

І плакав десь вітер в саду за кущем…

І вгледіли айстри, що вколо — тюрма…

І вгледіли айстри, що жити дарма, —

Схилились і вмерли… І тут, як на сміх,

Засяяло сонце над трупами їх!..

1905 р.

АСТРЫ

В полночный час астры раскрыли цветки...

Умылись росою, надели венки,

И стали зарю с нетерпением ждать,

И радугой красок всем жизнь украшать...

И грезили астры в своих полуснах

О травах шелковых, о солнечных днях,—

И виделась сказка в мечтах им беспечно,

Цветы в ней не вянут, весна длится вечно...

Так грезили астры в осеннем саду,

Так грезили астры и ждали весну...

Их утро встречало холодным дождем,

И ветер рыдал в саду за кустом...

Увидели астры, что всюду — тюрьма...

Увидели астры, что жизнь зря дана, —

Склонились и умерли... Тут, как на смех,

Над трупами их солнце светит для всех!..

1905 г.

***

З журбою радість обнялась…

В сльозах, як в жемчугах, мій сміх.

І з дивним ранком ніч злилась,

І як мені розняти їх?!

В обіймах з радістю журба.

Одна летить, друга спиня…

І йде між ними боротьба,

І дужчий хто — не знаю я…

1906 р.

***

С печалью радость обнялась...

В слезах, как в жемчугах, мой смех.

С чудесным утром ночь слилась,

Мне не разнять объятий тех.

Печаль и радость обнялись.

Одна летит, стоит другая...

Как два борца, они сплелись,

И кто сильней кого — не знаю...

1906 г.

НАД ТРУПАМИ

Ви мужа убили... лежить він в крові...

Я тайни не знаю, за що ви убили...

За що в його чорний гвіздок в голові...

...Він лікар був добрий... його ви любили.

Я тайни не знаю, за що ви убили...

Хаїме! ти, може... що зле їм зробив?..

Скажи мені, любий, за що тебе вбили?

Ввесь вік ти боровся за волю рабів,

За їх не боявся ні мук, ні могили...

Хаїме! мій милий!! за що тебе вбили?..

...Мовчить... і обличчя у його

За гріх не говоре нічого...

Ви сина убили... лежить він в крові...

Я тайни не знаю, за що ви убили...

За що в його чорний гвіздок в голові...

Він втішний був хлопчик... його ви любили...

Я тайни не знаю, за що ви убили...

Нухіме! ти, може, що зле їм зробив?..

Скажи мені, милий, ти ж маму кохаєш...

Ти ж так її дуже і завжди любив...

Скажи мені, пташко!.. Ах, слів ти не знаєш,

Ах, ти тільки «мама» одно вимовляєш...

...Хто ж скаже мені, немовлятко?..

Холодний, як крига, твій батько...

1906 р.

НАД ТРУПАМИ

Вы мужа убили… в крови лежит весь…

Я тайны не знаю, за что вы убили…

За что чёрный гвоздь у него в голове…

…Он врач был хороший… его вы любили.

Я тайны не знаю, за что вы убили…

О, Хаим! Ты… зло причинил им, скажи?

За что же убили тебя они, милый?

Боролся за волю рабов ты всю жизнь,

За них не боялся ни мук, ни могилы…

О, Хаим, мой милый! за что же убили?

… Молчит … на лице у него

Про грех не прочесть ничего…

Вы сына убили… в крови лежит весь…

Я тайны не знаю, за что вы убили…

За что чёрный гвоздь у него в голове…

Он славный был мальчик… его вы любили…

Я тайны не знаю, за что вы убили…

О, Нухим! Ты, может… им зло причинил?

Ты ж мамочку любишь, что ж не отвечаешь?

Ведь так её крепко всегда ты любил…

Скажи мне, мой птенчик!.. Ах, слов ты не знаешь,

Одно только «мама» лепечешь всегда лишь…

…Малыш, кто ж ответ мне найдёт?..

Твой папа холодный, как лёд…

1906 г.

http://newswe.com/index.php?go=Pages&in=view&id=6362

***

Ми плакали на цвинтарі, безсилі,

А скрізь жовтіли на землі

Потоптані знамена милі

І наши зламані шаблі.

І сотні нас с чужинцем побратались,

Втекли від нас в ворожий стан

І разом з ворогом знущались

З кривавих наших сліз і ран.

Свої - серця нам виривали,

Чужі - тесали нам хрести,

А ми дивились і не знали,

Куди нам з цвинтаря іти.

1908

***

Мы плакали на кладбище в бессилии,

А земле желтели всюду

Потоптанные флаги милые

И сломанные наших сабель груды.

Нас сотни с чужаками побратались,

Во вражеский сбежали стан

И с недругами издевались

Над кровью наших слез и ран.

Свои - сердца нам вырывали,

Враги - тесали нам кресты,

А мы смотрели и не знали,

Куда нам с кладбища брести.

1908

***

Дух наш пречистий, дух наш народний,

Над нами сходить в сю мить сьогодні.

На крилах в’ється,

В сльозах сміється.

І сльози щастя, обмивши рани,

Пливуть потоком, несуть кайдани.

Сьогодні дух наш зійшов над нами,

Ввійшов, влетів нам в серця пташками.

У душах б’ється,

У слові ллється.

О день преславний, блаженні миті,

Сьогодні з духом святим ми злиті!

О, поведи ж нас, лицарський духу,

По вільній стежці життя і руху.

На тихі води,

На ясні зорі.

І в цю велику [страшну] годину

З’єднай в єдину всю Україну!

19.12.1918 р.

***

Дух наш пречистый, дух наш народный,

На нас нисходит в сей миг сегодня.

На крыльях вьётся,

В слезах смеётся.

И слезы счастья о жизни новой

Омоют раны, снесут оковы.

Сегодня дух наш взошёл над нами,

В сердцах — как птицы над облаками.

Он в душах бьётся,

И в слове льётся.

О день преславный, хвала Господня,

Мы слиты с духом святым сегодня!

О, поведи ж нас, дух рыцарский, строем

Движенья и жизни вольной тропою.

На тихие воды,

На ясные звёзды.

В великую эту [лихую] годину

Единою сделай всю Украину!

19.12.1918 г.

***

Хто в час пожежі край свій кине

І, як боюн, в чужий втече,

Того весь вік огонь пече

І проклін рідної країни.

Не знайде той ніде притулку,

Не стріне усміху ніде,

Не вгледить в друзях порятунку,

Коли знесилений впаде.

Коли ж, зотлівши у провині,

Додому вернеться в свій край,

О друже-брате, не питай:

Умри, як можеш, на чужині!

23.01.1926 р.

***

Кто в час пожара кинет край свой,

Как трус, в чужой сбежит,

Того огонь печёт всю жизнь

И родины проклятье.

Тот не найдет нигде приют,

Нигде улыбки не найдёт,

Друзья на помощь не придут,

Когда без сил он упадёт.

Когда же, головой повинен,

Домой вернется он назад,

Не спрашивай о том, друг-брат:

Умри, как можешь, на чужбине!

23.01.1926 г.

***

Ах, як стогнали ми, як плакали в вигнанні,

Який тягар з нас кожний ніс!

Моря б повстали з наших сліз,

Затихли б бурі в нашому зітханні.

На площах ми чужі стояли, босі й голі,

І кожний кидав камінь в нас…

Ми стільки винесли образ,

Ми стільки бачили сваволі!!

І все за те, що ми свій край любили,

Що рвались сонце в темряву внести.

…І понесли в світи хрести

Та сиві голови похилі.

1927 р.

***

Ах, как страдали мы, как плакали в изгнаньи,

Какое бремя каждый нес!

Моря пролитых нами слез,

Затихли б бури в нашем воздыханьи.

На площадях чужих стояли, босы, голы,

Бросал в нас каждый камень...

И оскорблений столько вынесено нами,

Мы столько повидали произвола!!

И все за то, что мы свой край любили,

Что рвались солнце в темноту внести.

...И понесли в миры кресты,

Седые головы склонили.

1927 г.

ПАМ'ЯТАЙ

Коли Україна за право життя

З катами боролась, жила і вмирала,

І ждала, хотіла лише співчуття,

Європа мовчала.

Коли Україна в нерівній борьбі

Вся сходила кров’ю і слізьми стікала

І дружної помочі ждала собі,

Європа мовчала.

Коли Україна в залізнім ярмі

Робила на пана і в ранах орала,

Коли ворушились і скелі німі,

Європа мовчала.

Коли Україна криваві жнива

Зібравши для ката, сама умирала

І з голоду навіть згубила слова,

Європа мовчала.

Коли Україна життя прокляла

І ціла могилою стала,

Як сльози котились і в демона зла,

Європа мовчала.

22.08.1931 р.

ПОМНИ

Когда Украина за право на жизнь

Борясь с палачами, почти умирала,

Ждала и хотела сочувствия лишь,

Европа молчала.

Когда Украина в неравной борьбе

Слезами и кровью вся истекала,

Надеясь на дружную помощь себе,

Европа молчала.

Когда Украина в ярме гнула шею,

Трудилась на пана и в ранах пахала,

Когда содрогались и скалы немые,

Европа молчала.

Когда Украина, собрав палачу

Кровавую жатву, сама умирала

От голода в муках без слов и без чувств,

Европа молчала.

Когда Украина жизнь прокляла

И братской могилою стала,

Что слёзы лились и у демона зла,

Европа молчала.

22.08.1931 г.

Переводы с украинского языка Марка Каганцова.

Просмотров: 15

Недавние посты

Смотреть все

ВЕТЕРАНАМ ВОЙНЫ (цикл стихов)

РЕПОРТЕР Бой! Чьи-то деды и мужья... Запечатлеть стараясь время, Бежал в атаку без ружья Мальчишка-репортер со всеми. Казалось, вместе мы бежим... Пунктиром яркий свет от пули... Упал солдат... Взгляд

СОЧИНИТЕЛЬ

Давид Иосифович сидел, сутулясь, в сквере возле своего нового дома, куда его перевёз младший сын Лёшка. Старик прислушивался к шороху падающих листьев. Ветер хозяйственно подметал поржавевшие листья к

Связаться с нами

Наша группа в Facebook

Задать вопрос и получить ответ!

Телефон: 054-5724843

SRPI2013@gmail.com

Израиль

© 2019-2020  СРПИ. Союз русскоязычных писателей Израиля. Создание сайтов PRmedia